Про Португалію та Лісабон з мого оточення мало хто задумувався як про туристичну принаду. Чесно кажучи, я й сама мало знала про цю державу. Країна Піренейського півострова, колишня імперія, орди заробітчан, португальські апельсини та красива плитка..

Оцим обмежувались всі мої знання (дякуючи вчителю географії) про Португалію. Але один єдиний фільм, на який я випадково натрапила близько року тому, повністю змінив моє ставлення до цієї країни та Лісабону зокрема – “Нічний поїзд в Лісабон” 2013 року (реж. Б.Аугуст). Не хочу переказувати сюжет, та полонив мене епізод, де головний герой в дощовій, холодній Швейцарії випадково знаходить квиток на потяг в Лісабон і.. і їде. А хто б не поїхав? В нього були свої причини і мета, але коли в наступний момент я побачила залиті сонцем вулички, свіжу зелень та безліч східців, пагорби, вид на океан, панораму міста, то зрозуміла, що тут я мушу обов’язково побувати.

Можливо, через цей контраст з похмурим Берном Лісабон так мене покорив, можливо, вся справа в хорошій роботі оператора, можливо, інтуїтивно я відчувала, що то “моє”, але все ж віш-ліст поповнився.

Що я думаю зараз про це місто?

Побувавши в ньому в січні, в найгірший туристичний період, в “сувору” зиму з +13°, я зачарована. Якщо це місто таке чудове взимку, мені страшно й подумати, ЯКЕ воно в липні чи червні. Напевно, я вже б і не повернулась додому :)

Розповідь про нього хочу переказати так, я його побачили ми.

Яскраве сонце в час нашого прильоту в Лісабон нас не зустріло, але було тепло, солонувато пахло морем, і повсюди літали чайки. Вони так голосно викрикували, що в перший день це неможливо було не помітити і не звернути увагу. Знаєте, саме чайки відрізняють морські міста від всіх інших, їхня присутність ніби говорить, що ось тут та блакить, ті безкраї хвилі, яких ще не бачив, але вже ЗНАЄШ.

Великим плюсом в Лісабоні була для нас станція метро прямо в аеропорту. Сама схема метро також зрозуміла, метро чисте та english-friendly, що було важливо для нас, оскільки португальською ніхто не володів.

Поселились ми внизу, ближче до океану, в центральній частині міста. Шоком номер один, який чекав на нас тут, стала величезна кількість людей, переважно молодиків в шкірянках, які майже на повний голос пропонують тобі гашиш, маріхуану та інші наркотики. По головним площам міста літає такий шелестливий звук “-гашіш, гашіш..” Це спершу лякає, оскільки ти не знаєш, чого очікувати від цих людей, і це ж, все-таки, наркотики: я не пам’ятала такої наглості навіть на вулиці Червоних ліхтарів в Парижі. Та потім до цього привикається: цих умільців вже навіть й не помічаєш і сам ідеш та, сміючись, нашіптуєш “- гашіш, гашіш”..

Таким ми спершу побачили Лісабон.

IMG_0937

IMG_1033

IMG_1019

IMG_1024

IMG_1023

 

IMG_0993

IMG_1032

IMG_1015

 

IMG_1026

IMG_1025

 

IMG_1027

 

IMG_0987

IMG_1016

Ви вже помітили, що плитка тут ПОВСЮДИ? Я теж, особливо в перші години :)

Голої землі майже немає, мабуть, і з цим пов’язана відсутність бруду та болота під час дощу, бруківка аж світиться від чистоти. Хоча сміття типу бляшанок та паперу місцями присутнє.

Ми швиденько поселились і одразу ж вийшли в місто на пошуки їжі та океану. Знайшли і те, і те. Але перед тим був ще один шок.

Апельсини, мандарини, лимони спокійно собі росли на деревах по всьому місту в середині січня. Дерева були буквально всіяні плодами, і ніхто їх не зривав. Це дивно для пересічного українця, зважаючи на ціни, за якими ми купуємо цитрусові вдома. Тут – бери, будь ласка, тільки дотягнись.

IMG_0999

IMG_1017

IMG_1010

В перший день, після тривалого польоту, не хотілось одразу починати ходити “по пунктикам”. Кортіло просто прогулятись, відчути місто, без поспіху йти та роздивлятись вулички, людей, будинки. Ми спустились вниз, до головної площі міста “ла Комерсія”, куди колись прибували кораблі з різних країн з всеможливими скарбами, коштовностями та сувенірами. Це одна з тих типових європейських прямокутних площ з низькоповерховими будинками та помпезним пам’ятником в центрі.

IMG_0975

DSC00339

А навпроти була набережна. Сонце потроху заходило та м’яко просвічувалось з сіруватих хмар.

IMG_0949

Саме тут ми вперше побачили міст 25 квітня – побратим знаменитого моста Голден Гейт з Сан-Франциско – та статую Христа – сестру статуї з Ріо-де-Жанейро.

І чудовий захід сонця.

IMG_0951-2

IMG_0959

IMG_0958

IMG_0982

Десь в цей момент я усвідомила, де я. За чотири тисячі кілометрів від Франківська, так далеко-далеко від домівки, і така щаслива. Не знаю, можливо, це океан вивільнює те мерехтливе відчуття спокою та внутрішньої злагоди в собі, а, може, ця легкість властива саме отому місцю, тій набережній і в той момент.

Та нам всім було хороше і весело, перед нами був океан, місто і ще багато днів подорожі.

IMG_0983

DSC00341

IMG_1028